Літак Ан-14А

Опис

Літак Ан-14А "Бджілка". Після успішного запуску в серію свого первістка Ан-2, О.К. Антонов взявся за проектування невеликого чотиримісного літака з двома двигунами АІ-14ІР і з надзвичайно високими злітно-посадковими характеристиками (швидкість зльоту і посадки 50 км/г, розбіг 30м). В автобіографічній книзі «Десять разів спочатку» Антонов писав: «Створення літака якому для зльоту і посадки достатньо найменшого майданчика завжди приваблювало мене, оскільки, вирішивши це дуже складне технічне завдання, можна було б різко розширити можливості застосування літака, перетворивши його в дійсно наймасовіший вид транспорту».

У технічній документації ДКБ даний проект значився, як «партизанський», багатоцільовий літак для перекидання в тил ворога невеликих диверсійних груп з 3-х бійців чи вантажу в 600 кг. Також пропонувались і альтернативні варіанти експлуатації літака, в якості санітарного, сільськогосподарського, для аерофотозйомки та інших потреб цивільної авіації. Але особливого інтересу у високоповажних чиновників дана ідея не викликала. Перша відповідь авіаційно-технічної комісії ВПС була короткою: «Цей літак ми будувати не будемо». Проте в реалізації власних планів Антонов був наполегливим і продовжив роботу, все більше вдосконалюючи проект, з кожною новою відмовою. В результаті 14 березня 1958 року на аеродромі Святошино, путівку в життя отримала абсолютно нова унікальна машина, тепер уже на 8 місць з двома двигунами АІ-14 і вражаючим розмахом крила у 22 метри, що було вдвічі більше за довжину літака.

«Генеральний конструктор – Олег Костянтинович Антонов – дуже любив природу, любив щоб ми виконували польоти поза аеродромом: так, щоб літак стояв на березі, а крило над водою висіло…Мені також такі польоти дуже подобались» - пригадував заслужений льотчик-випробувач Юрій Володимирович Курлін. Для підтвердження унікальних льотних характеристик, влітку 1959 року на літаку Ан-14 він виконав переліт по Київській області, здійснивши 68 посадок на вибрані з повітря майданчики на полях та лугах околиць населених пунктів.

Машина вирізнялась високою надійністю конструкції, безпекою польоту у разі відмови одного двигуна і могла виконувати польоти з невеликих ґрунтових, піщаних, галькових та засніжених майданчиків. А модифікація Ан-14Ш з шасі на повітряній подушці могла експлуатуватись з заболочених рівнин тундри, водойм, розмитих водою доріг і злітно-посадкових смуг, що дозволяло літаку базуватись, майже будь-де.

За різними даними на серійному заводі в Арсеньєві було випущено близько 330 літаків Ан-14. На жаль, задум О.К. Антонова про найбільш масове народне аеротаксі залишився нереалізованим, цивільна авіація не прийняла «Бджілку» і майже всі серійні машини потрапили до військових частин, як літаки зв’язку.

Працюючи над створенням «Бджілки» спеціалісти ДКБ Антонова здобули чималий досвід, що стало відправною точкою у формуванні наукової бази проектування машин короткого зльоту і посадки, дозволило в подальшому позбутися низки помилок, виявити несподівані проблеми і визначити шляхи їх вирішення. Черговими етапами розвитку проекту стало створення літаків Ан-14М, Ан-28, Ан-38, С-145a. Літак із бортовим номером 99, представлений у музеї, є останнім в Україні.

Відсутні блоки обладнання, агрегати систем та двигуни.