Винищувач-бомбардувальник МіГ-23БМ
| Date of creation | 1975 |
|---|---|
| Classification | Machines |
| Material | Алюмінієвий сплав, Сталь, Оргскло |
| Technique | Техніки обробки металу, Техніки роботи зі склом |
| Dimensions (W×D) | 13.9 × 17.4 m |
| Museum | Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University |
Description
Винищувачі-бомбардувальники – це літаки підтримки наземних військ, створені в основному на базі винищувачів, і тому здатні не лише уражати наземні цілі, але й постояти за себе у повітряному бою.
З метою стандартизації систем озброєнь ОКБ ім. А.І. Мікояна запропонувало наприкінці 60-х років створити ударний літак на базі винищувача МіГ-23. Перший виліт дослідного зразка, що отримав назву МіГ-23Б, відбувся 18 лютого 1971 року. А вже з 1972-го розпочалося їх серійне виробництво. Проте через брак двигунів воно було досить обмеженим – лише 24 машини.
Велика серія розпочалася лише наступного року, з нової моделі МіГ-23БН. Вона отримала новий двигун Р-29Б-300 тягою 11 500 кгс, базова модель якого використовувалась на винищувачі МіГ-23М.
Проте ударний варіант значно відрізнявся від останнього. Для покращення огляду вперед-униз на ньому була змінена форма носової частини. Замість РЛС та тепловізора до складу прицільної системи включили лазерний приціл та допплерівський вимірювач швидкості і зносу. Перший забезпечував наведення керованих (високоточних) бомб та ракет і вимірювання дальності до цілі, другий – більшу точність при використанні звичайних боєприпасів (бомб та РБК). Значно зросла (до 3000 кг) також максимальна вага підвісного озброєння, а її номенклатура включала широкий спектр звичайних та керованих бомб та РБК, НАР, КР "повітря-земля" малої дальності, контейнерів з гарматами тощо. Підвищену "живучість" у зоні активної ППО забезпечували додаткове бронювання кабіни, системи попередження про опромінювання ворожою РЛС, станції радіоперешкод та засоби відстрілу антиракетних "пасток". У повітряному бою винищувач-бомбардувальник міг використати дві КР „повітря-повітря” малої дальності Р-3С та 23-мм спарену гармату ГШ-23Л.
У 1973-85 рр. було побудовано понад 500 МіГ-23БН, що широко використовувалися у ВПС СРСР та експортувались до багатьох країн. МіГи-23БН стояли на озброєнні ВПС Болгарії, НДР, ЧССР/ЧР, Куби, Алжиру, Анголи, Афганістану, Єгипту, Ефіопії, Іраку, Ємену, Лівії, Сирії та Судану.
17 листопада 1972 року вперше піднялася у повітря, а з 1973 року пішла у серійне виробництво вдосконалена модель МіГ-23БМ. Зовні вона відрізнялася нерегульованими забірниками повітря до двигуна та значно більш потужною „револьверною” шестиствольною 30-мм гарматою ГШ-6-30, що мала темп стрільби 5000 снарядів за хвилину. Її снаряди згори могли уражати будь-які бойові машини піхоти з усіх ракурсів, а снаряди зі збідненим ураном – навіть танки (у верхню частину).
Новий винищувач-бомбардувальник мав підвищене до 4 000 кг бойове навантаження, більше вузлів його підвісу та значно досконалішу прицільно-навігаційну систему на базі цифрової (а не аналогової, як у попередників) обчислювальної машини. До 1977 року було випущено 360 МіГ-23БМ, що з 1980 року отримали новий індекс – МіГ-27. Базова модель стояла на озброєнні лише ВПС СРСР, а після його розпаду залишилась лише у Росії та Казахстані. Були остаточно списані у 1997 році. ВПС України мали кілька десятків машин моделі МіГ-27БМД, що знаходились на базі збереження. Обтічний і витягнутий фюзеляж літака має трохи сплющену з боків форму, а в передній частині розташована кабіна пілота з великим оглядовим склом і округлим ліхтарем. Ніс літака загострений. Особливістю конструкції є змінна геометрія крила, яке може змінювати кут стріловидності залежно від умов польоту: у складеному назад положенні літак розвиває більшу швидкість, а в розгорнутому підвищується його маневреність. Шасі триопорне, з переднім колесом і двома основними стійками під крилом, які у зібраному стані ховаються у відсіки фюзеляжу. Підкрильні пілони призначені для підвішування ракет, авіабомб та інших засобів ураження. Камуфляж літака поєднує зелені, коричневі і жовті відтінки. На носі білим кольором із червоною окантовкою нанесено бортовий номер "05". На поверхні корпусу помітні сліди зносу та корозії.

Similar objects

Настінний культовий знак
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
1950

Авіаційний рятувальний пояс АСП-74 (№ Я82046605) у комплекті з чохлом.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Навігаційна лінійка НЛ-7-II (1941 р.)
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
1941

Навігаційний розрахунковий прилад НРК-2
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
1969

Заводська попереджувальна табличка «Внимание! Высокое напряжение» з літака Ту-160, бортовий № 30, серійний № 84602438.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Табличка заводська з літака Ту-160, бортовий № 25, серійний № 84703453
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Пульт керування ГПК-52-ПУ
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Вказівник швидкості КУС-750.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Пульт керування станцією Р-852.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Пульт керування ПДУ-36 радіостанції «Баклан».
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Індикатор курсових кутів ІКУ-1А.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown

Заводська табличка з літака Ту-95МС, бортовий № 24, серійний № 15119.
Oleg Antonov State Aviation Museum of the Kyiv Aviation Institute State University
Date unknown