Дизайнерські сукні й середньовічні скульптури, кераміка й фотографія, ювелірні прикраси, меблі, театральні костюми та монументальні роботи Рафаеля — у лондонському Музеї Вікторії та Альберта мистецтво можна побачити буквально в усьому, що створює людина.
Сьогодні в цій історії дедалі виразніше проступає й український контекст. У колекції, представленій у V&A, зберігаються дві пари срібних позолочених Царських врат із Києво-Печерської лаври, шлях яких британські й українські музейники досліджують разом. У вересні 2026 року у V&A вперше у Великій Британії також презентували сім пам’яток українського бароко з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Що ж це за музей, у якому українські пам’ятки опинилися поряд із творами, що охоплюють кілька тисячоліть світової історії мистецтва?
Музей, що виріс із Всесвітньої виставки
Історія V&A почалася в середині XIX століття. Однією з передумов його створення стала Велика виставка 1851 року в Лондоні, яку вважають першою Всесвітньою. Майже 14 тисяч учасників із різних країн і територій представили тут більш як 100 тисяч предметів. За п'ять із половиною місяців експозицію відвідали понад 6 млн людей.
Уже наступного року у Лондоні відкрили Museum of Manufactures — Музей виробів. Його завдання було практичним: знайомити британських дизайнерів, виробників і споживачів із найкращими зразками мистецтва й ремесел та в такий спосіб підвищувати якість промислового дизайну. Перший директор музею Генрі Коул називав його «шкільною кімнатою для всіх».
У 1857 році колекція переїхала до Південного Кенсінгтона й отримала назву South Kensington Museum. Сучасне ім'я музей дістав 1899 року, коли королева Вікторія заклала наріжний камінь нового корпусу та оголосила, що відтепер установа називатиметься Victoria and Albert Museum — на честь неї та її чоловіка принца Альберта.
П'ять тисяч років людської творчості
Сьогодні V&A — це вже не один музей, а ціла музейна родина. Її історичним центром залишається V&A South Kensington у Лондоні. Загальна національна колекція налічує понад 2,8 млн предметів і охоплює приблизно 5 тисяч років людської творчості.
Особливість V&A полягає в тому, що тут у центрі уваги не лише «високе мистецтво». Музей досліджує створений людиною світ значно ширше: від скульптури, живопису та рукописів до меблів, посуду, текстилю, ювелірних прикрас, фотографії, архітектури, театру, музики, моди й сучасного дизайну.
Цей принцип закладали ще у XIX столітті. Відвідувач мав не просто дивитися на красиву річ, а розуміти, як вона створена, з якого матеріалу, для чого використовувалася і чому має саме такий вигляд. Свого часу колекцію навіть систематизували за матеріалами й техніками — окремо дерево, текстиль, кераміку, метал та інші категорії. Музей мав стати своєрідною тривимірною енциклопедією дизайну.
Цей підхід відчутний і сьогодні. Наприклад, модна колекція V&A охоплює п'ять століть і є, за визначенням самого музею, найбільшою та найповнішою колекцією одягу такого типу у світі. У ній представлені вбрання XVII–XVIII століть, роботи Коко Шанель, Ельзи Скіапареллі, Крістіана Діора, Крістобаля Баленсіаги, Мері Куант та інших дизайнерів.
Коли сам музей стає експонатом
У V&A варто дивитися не лише на те, що стоїть у вітринах. Історичні корпуси музею самі розповідають про зміну архітектури й дизайну протягом другої половини XIX — початку XX століття.
Один із найвідоміших просторів — Cast Courts, або Зали зліпків, відкриті 1873 року. Тут зібрали масштабні гіпсові та інші копії визначних пам'яток європейської архітектури й скульптури. Серед них — п'ятиметрова копія «Давида» Мікеланджело, яку великий герцог Тоскани подарував королеві Вікторії, репліка колони Траяна та копії інших монументальних творів, які неможливо було привезти до Лондона в оригіналі.
У XIX столітті такі копії виконували приблизно ту роль, яку сьогодні частково перебрали на себе цифрові моделі: давали студентам, художникам і широкій публіці можливість вивчати пам'ятки з інших країн, не подорожуючи до них.
Ще один експеримент Генрі Коула сьогодні здається цілком буденним. Саме при музеї у 1856 році з'явився перший у світі музейний ресторан. Ідея була простою: якщо люди проводять у музеї багато часу, їм потрібно місце, де можна перепочити й поїсти. У 1868 році відкрили три оздоблені зали, частина яких збереглася донині. Серед авторів їхнього декору був один із найвідоміших британських дизайнерів XIX століття, Вільям Морріс.
Як V&A розповідає історію мистецтва
Деякі експонати V&A потребують окремих залів уже через свої розміри.
Сім так званих картонів Рафаеля — повномасштабних ескізів для гобеленів — створили близько 1515–1516 років на замовлення папи Лева X для Сикстинської капели у Ватикані. Із десяти первісних композицій збереглися сім. Із 1865 року вони перебувають у V&A як довгострокова позика британської корони й сьогодні займають окрему Raphael Court.
Ще один із найвідоміших предметів — Ардебільський килим, створений в Ірані у 1539–1540 роках. Через його розміри та чутливість до світла для килима облаштували спеціальну вітрину, а освітлення вмикають лише на короткий час, щоб довше зберегти кольори.
Такі різні предмети добре демонструють головний принцип V&A: важливі не лише автори й стилі, а й матеріали, технології, призначення речей і способи їхнього виготовлення.
Українське бароко у V&A
Саме в цю широку історію мистецтва й ремесел сьогодні повертається контекст двох пар срібних позолочених Царських врат із Києво-Печерської лаври.
Одна пара походить із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, інша — з Хрестовоздвиженської церкви над Ближніми печерами. У радянський період пам'ятки опинилися поза Лаврою, а згодом — у приватних колекціях за кордоном. Нині вони належать Gilbert Trust for the Arts і передані V&A у довгострокове користування. Їх можна побачити в оновлених Галереях Гілберта.
Останніми роками фахівці V&A та Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» разом досліджують походження й історію цих пам'яток. Робота з архівними матеріалами та мистецтвознавча експертиза дали змогу відновити їхній український контекст і виправити музейну атрибуцію. Протягом десятиліть опис Царських врат спирався значною мірою на російську імперську рамку, тоді як їхнє походження з Києва та місце в українському бароковому мистецтві не отримували належної уваги.
Співпраця виявилася ширшою за дослідження двох пам'яток. Під час роботи з колекцією Розалінди та Артура Гілбертів українські музейники звернули увагу і на срібний позолочений кухоль близько 1700 року з написом «КП Лавра» на денці. У Національному заповіднику припускають, що він також міг походити з ризниці Успенського собору, однак історія його переміщення ще потребує дослідження.
Сім скарбів із Києва
Новим етапом партнерства стала експозиція Sacred Treasures from Kyiv — «Сакральні скарби з Києва», яка відкрилася 14 вересня 2026 року у V&A South Kensington.
До Лондона з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» привезли сім пам'яток українського сакрального мистецтва. Це ікона Воздвиження, напрестольне Євангеліє-Апракос, потир, дискос, звіздиця, дарохранильниця та благословенний хрест. Більшість цих речей створили київські майстри-золотарі XVIII століття. Серед них — Григорій Чижевський та Олексій Іщенко. Саме вони є авторами двох пар Царських врат, які також експонують у V&A.
Тому предмети з Києва не просто приїхали на закордонну виставку. Вони допомагають побачити Царські врата в мистецькому контексті, до якого ті належать: разом із творами тієї самої традиції й доби.
Експозиція розміщена у залах Sacred Silver and Stained Glass та Silver Galleries й працюватиме до 17 вересня 2027 року. Вхід до неї безплатний.
Як музеї переосмислюють колекції
V&A створювали як місце, де предмет мав навчати: показувати майстерність автора, властивості матеріалу, технологію та можливості дизайну. За понад 170 років ця ідея стала значно ширшою.
Сьогодні музеям доводиться відповідати й на інші запитання: звідки походить предмет, як він потрапив до колекції та чи правильно його атрибутували? Сам V&A окремо досліджує походження своїх зібрань і визнає, що історія частини предметів пов’язана з примусом, насильством, несправедливими практиками та колоніальним минулим.
Історія співпраці V&A та Києво-Печерської лаври добре показує, як такий підхід працює на практиці. Українські музейники не просто надають предмети для виставки — вони беруть участь у дослідженні, атрибуції та формуванні розповіді про власну культурну спадщину.
Українське бароко в одному з найвідоміших музеїв Лондона постає не окремою екзотичною сторінкою, а частиною значно ширшої історії європейського мистецтва та майстерності.
Фото: Sandra Ebert (@sandra_ebert)
.jpg)